Айлурофобія в дитини: як перестати боятися кішок?
Зміст
Виникає психічний розлад в абсолютно будь-якому віці внаслідок отримання фізичних або емоційних травм під час спілкування з кішками.
У цій статті ми вирішили розглянути варіанти викорінення подібного страху в дитини.
Що таке страх?
Це одна з базових емоцій, яка захищає людину від небезпеки.
Доти, доки людина в міру боїться реальних загроз, це — нормальний, рятівний страх, який несе користь.
Яку користь несе страх?
- рятує життя, зупиняючи перед небезпечною ситуацією (ми не запливаємо далеко в море, не сунемо пальці в розетку);
- сприяє кращому запам’ятовуванню небезпечних ситуацій (дитина, яка обпеклася один раз об праску, довго пам’ятає це).
Але якщо страх стає перебільшеним, неконтрольованим, розвивається психічне порушення — фобія.
Педагог-психолог Євгенія Полякова у своєму блозі розповідає, як сама зіткнулася з подібною проблемою у своїй родині кілька років тому.
«У 4 роки наш син почав боятися кішок. І з кожним тижнем страх ставав дедалі сильнішим.
Я розуміла — якщо не вирішити цю проблему зараз, вона переросте у фобію», — поділилася експертка.
Психолог вирішила скористатися технікою, що складається з 4 етапів:
- Навчитися сприймати тварину, як друга (картинки, фільми, книжки, в яких тварина виступає позитивним героєм).
- Спостереження за твариною з боку, вивчення її звичок.
- Зближення з фобією за допомогою контактів з дитинчам.
- Контакт із дорослою твариною.
За словами Євгенії, перші 2 етапи пройшли гладко і спокійно.
«Ми розмовляли з дитиною, читали книжки, спостерігали, і ось настав момент переходу до 3 етапу», — розповідає жінка.
Психологиня наголошує, що всі кроки були зроблені виключно за згодою дитини та відповідали ступеню її готовності.
«Ніколи не намагайтеся «вибити клин клином», змушуючи дитину зустрітися віч-на-віч з об’єктом, що лякає її.
Підбадьорливі фрази на кшталт «ти сміливий» — також не найкращі ліки. Потрібно надавати дитині емоційну підтримку і поступово допомагати їй зрозуміти природу того, кого або чого вона боїться», — стверджує фахівець.
За словами Євгенії, вже незабаром вони разом із дитиною вирішили завести кота. А головне — обирали чотирилапого вихованця теж разом.
«За фактом вийшло, що не ми, а кіт нас вибрав. І народився він 1 червня, у День захисту дітей (символічно, враховуючи причину його появи в нашій родині).
Британець, а за характером плюшевий, жодного разу не чули, щоб він гарчав. Гаразд, про кота іншим разом. Загалом, через тиждень дитина забула про страх
А 3 етап плавно перейшов у 4 — за рік грайливе кошеня перетворилося на пухкого і товстого кота», — підсумувала Євгенія.