Огляд Dying Light 2 Stay Human – Чи боїшся ти темряви?

Новинку населили великою кількістю нових, небезпечних чудовиськ і зробили нічні рейди ще більш напруженими та захоплюючими. Випробування паркуром, дослідження жахливих областей, сутички з місцевими угрупованнями та допомога нужденним, стелс місії та екшен епізоди, погоні по міських дахах та втечі по вузьких, темних тунелях – якщо й доведеться гравцеві сумувати, то хіба що за стрункими сюжетними лініями, які Techland не сказати, щоб дуже вдалися. Ділимося подвійними враженнями від Dying Light 2 – найдинамічнішого survival horror наших днів.

• Розробник: Techland
• Видавець: Techland
• Дата виходу: 4 лютого 2022 року
• Режими: Однокористувацька гра, Багатокористувацька гра
• Платформи: PlayStation 4, Xbox Series, Xbox One, PlayStation 5, Nintendo Switch, Microsoft Windows

Відмінна історія для шанувальників оригінальної Dying Light, що так і не побороли стрес від побачень із стрибунами: сіквел буквально змусить вас грати у темряві та ще й таймером підганятиме для повноти ефекту.

Нічні основні та побічні завдання, нічні рейди за рідкісними матеріалами, нічні походи в кишені мутантами , залиті хімікатами зони, куди і вдень сонячне світло ніколи не заглядає. Вас чекають адреналінові нічні погоні та потайні нічні вилазки, і звичайно ж нічні битви з босами!

Місто Вілледор, у катівнях якого розвиваються основні події гри, різноманітне і страшенно велике. Переміщатися ним доведеться переважно по дахах: вдень більшість вуличок заповнені монстрами , а після заходу сонця – ще більш небезпечними монстрами.

Спускатися туди теж, на жаль, доведеться, навіть у темряві, коли на світ вашого ліхтарика реагує будь-який мутант, готовий заголосити на весь район, скликаючи на бенкет своїх спритних товаришів.

Наскільки в Dying Light 2 все чудово з паркуром , візуалом і геймплеєм, настільки погано в ній справи з наративом: незмістовні діалоги, нескладні та вторинні історії. Трапляються сцени настільки абсурдні, що навіть соромно стає їх спостерігати. І часто взагалі не ясно, чи це почуття гумору у авторів настільки тонке, чи це справді робилося на серйозних щащах. Словом, солянка на любителя, але на м’ясному крутому бульйоні.

Протагоніста гри звуть Ейден, і він – пілігрим. Так у новому світі, через десятки років після першого спалаху Тахітрансмісивного харансого вірусу (THV), називають отаких сталкерів-кур’єрів, що подорожують за межами громад, забезпечують їм повідомлення і видобувають ресурси там, куди людина через мутантів не наважиться ступити.

Та сама ВГС, що колись відправила Крейна (героя першої частини) в епіцентр подій Dying Light, тишком-нишком продовжила експерименти над вірусом. Все знову вийшло з-під контролю, і катастрофа досягла апокаліптичних масштабів. Вілледор був одним із кількох міст, де велася підпільна діяльність зі створення біологічної зброї. Після спалаху епідемії місто запечатали і залили хімікатами, а кожен у ньому живий виявився заражений THV.

Ейден вже чотири роки ходить по пустках і відчайдушно шукає Вальца – керівника наукового центру, де над ним та іншими дітлахами ставили незаконні експерименти задовго до останнього спалаху. Коли в лабораторії сталася пожежа, Ейден отримав можливість для втечі, але сестру Мію врятувати не зміг і тепер переконаний, що Вальц її доля відома. Слід негідника веде до Вілледора, і Ейден направляє стопи в місто.

У калейдоскопі подій зачина гравці зіткнуться з ренегатами на чолі з Вальцем, інформатора Ейдена уб’ють за ключ доступу ВГМ, який перед смертю встигне нам передати. Ейден отримає укус і теж заразиться, місцеві спробують його прикінчити, але на допомогу прийде несподіваний союзник і допоможе дістати інгібітори та біомаркер, без яких Ейден ризикує звернутися до чудовиська, перш ніж знайде сестру.

Крім того, без браслета з індикатором зараження персонажа просто не ухвалять у місцевих громадах. Вони – щось на зразок наших QR-перепусток. Поки на екрані зелений маркер, з тобою будуть вести справи. А хлопці з червоними маркерами ошиваються там, на вулицях, пускають слини та кусають перехожих.

Ультрафіолет тепер не просто відлякує заражених, але дозволяє стримувати поширення THV в організмі. Поки ясно, вірус не активний, але варто носієві опинитися поза впливом рятівних променів, біомаркер включає зворотний відлік до перетворення.

Нова механіка обмежує час перебування персонажа в темряві, що змушує гравця приділити особливу увагу пошуку інгібіторів (препаратів, що підвищують опір вірусу), більшість з яких звичайно ж заховані там, куди потикатися з таймером хочеться найменше на світі.

Чим більше інгібіторів збере Ейден, тим він довше зможе перебувати у темряві, а за кожні три капсули з препаратом герой отримає додаток до витривалості чи здоров’я на вибір. Полегшити пошуки інгібіторів допоможе той ключ ВГМ, який не тільки відкриє особливі двері і ящики, але і вкаже на наявність інгібітора неподалік.

Вілледор розділений на кілька районів і секторів, деякі з них підконтрольні місцевим фракціям: Миротворцям, Ренегатам Вальца, Бандитам, які вижили або просто безіменним. Величезне, самобутнє, місто озеленене і місцями обжите. Місцеві призвичаїлися вирощувати на дахах сади і розводити бджіл, добувати і знезаражувати воду, але з електрикою, як правило, напружено.

У старому місті стоять вітряки, у центральному районі – ще й підстанції. Якщо Ейден дістанеться щитків (читай, впорається з паззлом), хлопець зможе подати харчування на сектор і вибрати, якій саме фракції він належатиме. Ренегати і бандити пролітають, залишаються Миротворці та Вижили, з якими знайомитимемося і взаємодіятимемо в ході сюжетних та другорядних завдань, часто – дуже невдалих.

Дуже порадував квест із основного ланцюжка з маленькою дівчинкою, яка ніяк не може продати трофейну зброю, знайдену в кишені вбитого лідера Миротворців. Вона хоче купити біомаркер для 11-річного братика та запаси води, і готова поступитися річ Ейдену, але гравцям не дають можливості їй заплатити. Ви або просто відмовляєтеся, або розводите дитину на суму, яка в 50 разів менша за необхідну (хоча в кишені на той момент вже водяться гроші). Stay Human, кажете? І так майже всю дорогу.

Більшість побічних історій виглядають недоречно, як гниючий труп на дитячому ранку. Вони не вписуються в атмосферу гри і часто руйнують її. Між сюжетом та сеттингом постійно зяє прірва. Лідери фракцій, герої, лиходії , протагоніст – усі прісні та шаблонні, ніхто не запам’ятовується, їхні історії не викликають емоційного відгуку.

Можливо, з цієї причини акторам озвучки Dying Light 2 не вдалося як слід перейнятися своїми підопічними на відміну від своїх англомовних колег. На мій величезний жаль, за винятком Хакона і, можливо, Вальца, персонажі у їхньому виконанні звучать ненатурально та награно. На їхньому тлі навіть Cyberpunk 2077 – взірець доброякісної акторської гри.

Найцікавіше, що в моїй збірці немає можливості вибрати мову озвучки або мову субтитрів. Або я граю в повністю англійську версію Dying Light 2, або повністю локалізовану. Сподіваюся, згодом це виправлять.

Через бідні тексти, характери та історії, вибирати на користь того чи іншого персонажа чи фракції особливо й не хочеться, але доведеться. Хоча б заради бонусів від вищеозвучених вітряків та електростанцій – фракції, яким вони дістануться, поступово перетворюватимуть сектори та покращують території.

Миротворці замінують машини, встромлять маятники, електричні пастки і вручать гравцеві скорострільний арбалет, а троси, що вижили, натягнуть, встановлять подушки-трампліни і амортизуючі падіння груші. Одні адаптують місто для військових цілей, інші прокладуть альтернативні шляхи. Якщо «людяністю» керуватися не вийде, можна віддавати переваги, виходячи зі стилю гри.

У Вілледорі напрочуд жваво. Вдень місцеві занурені у свої турботи, займаються землеробством і борються з мутантами, запалюють багаття, у яких можна посидіти та послухати історії чи пісні. Сильний шум навіть вдень приваблює швидких шматків, але це можна використовувати, щоб нацькувати їх, наприклад, на табір бандитів.

Ночами на полювання виходять незвичайні заражені: крикуни, бігуни, мутанти з дистанційними атаками, тарани, а також особливо небезпечні ревенанти – місцеві нічні боси, що мешкають в аномальних зонах ВГМ. Нервових побігеньок до найближчих ультрафіолетових ламп буде достатньо, якщо не від натовпу збожеволілих чудовиськ, то заради порятунку від незворотної мутації.

Вдень гравці вивчають околиці через бінокль, шукають ресурси за допомогою чуття, що вижив, зламують машини з гуманітарною допомогою та ящики з припасами, беруть участь у челенджах та динамічних подіях, а вночі полюють за трофеями з рідкісних монстрів, допомагають людям, що не встигли і спускаються в темні зони – місцеві підземелля , куди вдень потикатися не рекомендую. Я якось спустився в надра одного з об’єктів ВГМ при світлі дня і був невимовно засмучений зустріччю зі зграєю старих добрих стрибунів.

Важливо відзначити професійний підхід Techland до дизайну світу: майже кожен висотний об’єкт чи низина мають альтернативні маршрути для просунутих паркурщиків, а кожен серйозний підйом супроводжується опускними сходами, щоб не довелося дертися знову, якщо гравцю впасти.

Поки персонаж займається вуличним спортом, активно та граціозно долаючи незліченні перешкоди, він осягає тонкощі паркуру, поки бореться – покращує бойові показники. Отриманий досвід конвертується в навички для обох дисциплін, що дозволяють примножити майстерність Ейдена.

Гравець, що вибрав шлях паркуру, з часом навчиться бігати по стінах, відштовхуватися від перешкод для високих стрибків, прискорюватися, ковзати, правильно приземлятися і чіплятися за виступи у відчайдушному стрибку з величезної висоти, навіть якщо Ейден вже вичерпав весь запас витривалості.

Герой, який йде шляхом воїна, освоїть захоплення і удари в стрибку, блискавичні вбивства і парирування, зможе пікірувати на цілі з великої висоти. Є навіть окреме відгалуження для цибулі, якщо гравцеві захочеться зробити ассасина, що безшумно розбиває на дистанції.

Гра не обмежує вас у виборі гілки і дозволяє розвивати героя в будь-якому напрямку, але майте на увазі – розробники дуже люблять замикати Ейдена в тісних приміщеннях з мутантами, бандитами або босами (а іноді з усіма одразу), так що освоїти пару-трійку бойових трюків і підняти здоров’я буде не зайвим.

Techland навчилися працювати з фізикою та анімаціями, організовувати правильне розчленування і підкреслювати слоумо особливо ефектні моменти. У Dying Light 2 величезна кількість різноманітної зброї, що модифікується, і шмоток, спеціально заточених під умовні ігрові класи, щоб гравці могли збирати цілі сети для обраного стилю.

При відповідності системним вимогам, на максимальних пресетах графіки та DirectX12, вимкненими «променями» та трохи спрощеним туманом гра працює при стабільних 60 fps на ultra-wide дисплеї, але лише з використанням найлегшого апскейлінгу.

Для любителів «промінчиків» в опціях включаються м’які тіні та відповідні моделі затінення, глобального освітлення та відбиття, а також окреме трасування променів для ліхтарика. Але тут вже знадобиться залізо рівня Ryzen 7 3700X та RTX 3080.

Про продуктивність гри на консолях нового покоління ми розповімо трохи згодом.

Як водиться в грандіозних іграх з великим, живим відкритим світом , багів у Dying Light 2 достатньо. Я якось спостерігав похоронну процесію, учасники якої згоріли до чортової матері на похоронному вогнищі, доки пастир штовхав прощальну промову. На більшість багів легко заплющити очі, поки не трапляється «залипнути» на якомусь балконі під час втечі від монстрів, або поки об’єкт місії не провалиться крізь текстури. Це можна виправити.

Локалізація майже бездоганна, але тут є огріхи. Я, наприклад, зіткнувся із проблемою, коли намагався розгадати загадку, аби підібрати шифр. В англійській версії для її вирішення важливо зрозуміти гру слів. Добре, що англійській текст теж доступний для ознайомлення, інакше її неможливо було б вирішити.

А ще маю дуже багато претензій до ігрових умовностей. Навіть мені, як прихильнику припущень для ігрового процесу, деякі рішення Techland здалися зовсім дивними і нашвидкуруч зробленими. Втім, вони швидше дивують, ніж заважають насолоджуватися грою, і цілком можуть виявитися особливостями передрелізного складання, тому не загострюватимемо на них увагу.

На відміну від Ейдена, який ніяк не може зберегти нейтралітет між фракціями Вижилих і Миротворців, я вважаю за краще залишитися десь посередині і не закликатиму геймерів до купівлі Dying Light 2, як і рекомендуватиму зворотне.

Techland вдався геймплей, але не історії. Битися і досліджувати світ гри цікаво, а осягати його лор та спілкуватися з місцевими – не надто. Якщо ви йдете в Dying Light 2 за новими, свіжими історіями, швидше за все ви їх не знайдете, а якщо за яскравими враженнями і порцією адреналіну – ласкаво просимо до Вілледора.